Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Головним почастунком на Колодія є вареники з си­ром і сметаною, пироги з сиром, гречані млинці. Головним напоєм — наливки і інші трунки. Головним місцем події виступає шинок.

Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило короткеКолодчине життя.

У понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.

Заміжні жінки увесь цей тиждень справля­ють Колодку. В понеділок зранку вони зби­раються в корчмі «колодкувати». Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю — Колодку. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що Колодка «народилася». Ку­пують наливки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з «наро­дженням».

Шинок. с. Рудяків, Переяславський повіт, Полтавська губернія. 90-ті роки XIX століття

Потім ходили по селу і прив'язували Колодку, тобто загорнуте у полотно полінце, до ноги парубкам та дівчатам які не скористалися з весільного сезону і не побралися, а також їхнім батькам, що «досі не пошлюбили» дітей. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Звісно, що ніхто не бажав ходити з таким собі «ярликом», а тому одразу ж давали жінкам певний відкуп. Ним могли бути кольорові стрічки, намисто або ж наїдки, горілка і солодощі.

Дівчата теж в'яжуть Колодку, але тільки па­рубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Діво­ча Колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовими квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп заКолодку грішми або подарун­ками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.

Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють трунки і співають:

Не пускає мене мати

На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то пригрустить:

— Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст наступає,

А хто його проскаче,

Той Великодня не побаче …

У четвер на цьому тижні господині збирають­ся компаніями і спеціально п'ють та гуляють — «щоб телята водились!» Вони ж і не прядуть на цьому тижні — «щоб масло не гіркло!»

У п'ятницю — частунок тещі. Колись в Ук­раїні був звичай двічі на рік частувати тещу — «щоб горло не пересихало». Хто женився в осінні М'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в го­сті на другий день Різдвяних Свят — якщо добра, або на третій — якщо зла. Хто ж оже­нився в різдвяні М'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масницю. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (на­тяк на сварливість).